За редакцією доктора юридичних наук, професора, академіка апрн україни О. Л. Підопригори, доктора юридичних наук, професора, члена-кореспондента апрн україни О - страница 42

Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власної і *

вони є правовою формою реалізації авторських прав. Отже, голов­ною метою Римської конвенції с охорона суміжних прав. Це пер­ша міжнародна угода такого виду. Перша стаття Римської конвенції визначає, що охорона суміжних прав має здійснюватися в такий спосіб, щоб не зашкодити авторським правам. Об'єктами охорони Конвенції є права на виконання, права виробників фонограм та права організацій ефірного мовлення на свої передачі (програми).

Суб'єктами зазначених прав є виконавці, виробники фонограм та організації ефірного мовлення. Конвенція передбачає можли­вість надання охорони суб'єктам суміжних прав незалежно від то­го, чи охороняються літературні і художні твори, використані вико­навцями, виробниками фонограм та організаціями ефірного мов­лення.

Членами Римської конвенції можуть стати лише члени Бернсь­кої або Всесвітньої конвенції, які є і членами ООН. Основним принципом Конвенції є принцип національного режиму, за яким виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мов­лення з однієї держави-учасниці Конвенції в іншій державі-учас­ниці надається така сама правова охорона, як і власним громадя­нам та юридичним особам. Проте Конвенція встановлює мінімаль­ний рівень охорони, нижче якого опускатися не дозволяє.

Римська конвенція визначає чіткі критерії застосування націо­нального режиму. Національний режим виконавцям надається за таких умов:

— виконання має місце в іншій договірній державі;

— воно включене до фонограми, що охороняється Конвенцією;

— виконання транслюється в живому виконанні у передачі, що

є об'єктом правової охорони Конвенції;

— незалежно від того, до якої держави належить виконавець, де мало місце виконання.

Національний режим надається виробнику, якшо він є громадя­нином іншої договірної держави (критерій національності) або пер­ша фіксація була здійснена в іншій договірній державі (критерій фіксації), або фонограма була вперше чи одночасно випущена у світ в іншій договірній державі (критерій випуску у світ).

РОЗДІЛ 16

Національний режим організаціям ефірного мовлення надається за умови, що постійне місцезнаходження цієї організації перебуває в іншій договірній державі (принцип національності) або, якщо пе­редача транслювалася з передавача, розташованого в іншій договір­ній державі, незалежно від розташування початкової організації ефірного мовлення (принцип територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- і телепередач лише у тому разі, якщо умови національності і територіальності за­довольняються щодо однієї і тієї самої договірної держави.

Виконавці мають право дозволяти чи забороняти:

— передачу в ефір або сповіщення до загального відома живого виконання;

— здійснення запису незафіксованого виконання;

— відтворення фіксації виконання за умови, що початкова фік­сація була здійснена без згоди виконавця або відтворення здійсню­ється з метою, недозволеною Конвенцією або виконавцем.

Виробники фонограм мають право дозволяти або забороняти пряме чи опосередковане відтворення їх фонограм. Організації ефірного мовлення мають право дозволяти чи забороняти:

— одночасну ретрансляцію їх передач;

— фіксацію їх передач;

— відтворення недозволених фіксацій їх передач або відтворен­ня законних фіксацій з протизаконною метою;

— сповіщення до загального відома їх телевізійних передач за допомогою приймачів, встановлених у місцях, доступних для публі­ки, за плату.

Римська конвенція містить також і певні обмеження прав вико­навців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. Де­які з них встановлені самою Конвенцією, деякі встановлюються на­ціональним законодавством договірної держави. Мінімальний строк охорони, передбачений Римською конвенцією, становить 20 років, починаючи від кінця року, в якому була здійснена фіксація, що стосується фонограм і виконання, включених до них; або мало місце виконання щодо виконань, не включених до фонограм; або щодо радіо- і телепередач часу такої передачі.

_^ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

——————— ■—■--- і

Римська конвенція є першим міжнародним документом у галузі

суміжних прав, що активно розвиваються і тому потребують більш

детального правового опосередкування.

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971 р. Прийняття цієї Конвенції, відомої як Конвенція про фоногра­ми, було зумовлено зростаючими масштабами незаконного відтво­рення фонограм, що має місце в усьому світі. Конвенція визначи­ла чіткі поняття:

1) «фонограма» — виключно звуковий запис звуків;

2) «виробник фонограми» — будь-яка фізична чи юридична осо­ба, яка першою здійснила запис звуків на фонограмі;

3) «копія» — матеріальний носій, що містить звуки, записані безпосередньо чи опосередковано з фонограми, і який містить всю або значну частину звуків, записаних на цій фонограмі;

4) «розповсюдження серед публіки» — будь-який акт, засобом якого копії безпосередньо чи опосередковано пропонуються публі­ці взагалі або будь-якій її частині..

Кожна держава-учасниця зобов'язується охороняти виробників фонограм, які є громадянами інших держав-учасниць, від вироб­ництва копій фонограм без згоди виробника і від ввозу таких копій кожного разу, коли згадане виробництво чи ввезення здійснюють­ся з метою їх розповсюдження серед публіки, а також від розпов­сюдження цих копій серед публіки.

Строк охорони прав виробників фонограм визначається націо­нальним законодавством кожної держави-учасниці Конвенції.

Держави-учасниці Конвенції можуть у своїх національних зако­нодавствах передбачати і певні обмеження прав виробників фоно­грам, що можуть бути такими, які встановлені цим законодавством для авторів творів. Проте обов'язкові ліцензії можуть бути передба­чені лише у тому разі, якщо дотримані такі умови:

— відтворення призначається для використання виключно для навчання або наукових досліджень;

— ліцензія дає право відтворення лише на території держави-учасниці, компетентні органи якої надали ліцензію і вона не поши­рюється на експорт копій;

РОЗДІЛ 16

- відтворення, здійснене на підставі ліцензії, зумовлює право на справедливу винагороду, що визначається зазначеним органом з урахуванням, поряд з іншим, кількості копій, що будуть вироблені

Норми цієї Конвенції не можуть бути витлумачені таким чином, що обмежують або завдають шкоди охороні інтересів авторів-вико-навців, виробників фонограм або органів радіомовлення. Кожна із держав-учасниць визначає межі дії охорони інтересів авторів-вико-навців, виступи яких записані на фонограму, а також умови, за яких вони можуть користуватися такою охороною. Держава-учас-ниця не зобов'язана дотримуватися норм Конвенції щодо фоно­грам, які були записані до набуття чинності цією Конвенцією на території даної держави.

Міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної влас­ності збирає і публікує інформацію щодо охорони фонограм. Кож­на держава-учасниця безвідкладно повідомляє Міжнародному бю­ро про усі нові закони та офіційні тексти, що стосуються охорони фонограм.

Договір ВОІВ з виконання і фонограм

Договір ВОІВ прийнятий дипломатичною конференцією з дея­ких питань авторського права і суміжних прав 2—20 грудня 1996 р. в Женеві. Його прийняття зумовлене необхідністю подальшого удо­сконалення міжнародно-правової охорони виконань і фонограм. Стаття 1 цього Договору проголошує, що він ні в якій мірі не при­меншує значення Римської конвенції. Охорона, шо надається за цим Договором, ніяким чином не завдає шкоди охороні авторсько­го права на літературні і художні твори.

Договір містить визначення деяких понять для цілей цього До­говору:

1) виконавці — це актори, співаки, музиканти, танцюристи та інші особи, які грають роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, інтерпретують або іншим чином вико­нують літературні, мистецькі або фольклорні твори;

2) фонограма — це запис звуків виконання або інших звуків, або відображення звуків, крім звуків у формі запису, що включений до кінематографічних або аудіовізуальних творів;

_Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

3) запис — цс втілення звуків або їх відображень, що дозволяють

їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відпо­відних пристроїв;

4) виробник фонограми — це фізична або юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідає за перший запис звуків вико­нання чи інших звуків або відображень звуків;

5) опублікування запису виконання або фонограми — це пропо­зиція запису виконання або фонограми публіці зі згоди право во­лодільця і за умови, шо примірники пропонуються публіці в розум­ній кількості;

6) ефірне мовлення — це передача засобами бездротового зв'яз­ку звуків зображень і звуків або їх відображень для сприйняття публікою; така передача, що здійснюється через супутник, також визнається ефірним мовленням; передача кодованих сигналів буде ефірним мовленням, якщо засоби декодування надаються публіці організацією або з її згоди;

7) сповіщення для загального відома виконання або фоногра­ми — це передача для публіки будь-яким засобом, крім ефірного мовлення, звуків виконання або відображень звуків, записаних на фонограму. Для цілей ст. і 5 Договору «сповіщення для загального відома» включає доведення звуків або відображень звуків, записа­них на фонограму, до слухового сприйняття публікою.

В основі Договору лежить національний режим, за яким його сторони надають охорону, передбачену Договором, виконавцям і виробникам фонограм, які є громадянами інших сторін Договору.

Особливістю цього Договору є те, що він надає охорону і осо­бистим немайновим правам виконавців. Виконавці мають право вимагати визнання себе виконавцями, а також протидіяти будь-яким перекрученням або спотворенням чи іншій зміні своїх вико­нань, що можуть нанести шкоду репутації виконавця.

Виконавці наділяються виключним правом щодо своїх виконань дозволяти:

— ефірне мовлення і сповіщення для загального відома своїх не-записаних виконань, за винятком випадків, коли виконання уже передавалося в ефір;

~ запис своїх незаписаних виконань.

РОЗДІЛ 16

Виконавці користуються також виключним правом дозволяти пряме або побічне відтворення своїх виконань, записаних на фоно­грами, будь-яким чином і в будь-якій формі. Виконавці мають ви­ключне право на розповсюдження записів своїх виконань, на про­кат своїх виконань, на доведення своїх виконань для загального сповіщення публіки.

Права виробників фонограм. Виробники фонограм також наділя­ються виключним правом на відтворення, розповсюдження та про­кат примірників своїх фонограм, а також робити фонограми до­ступними для публіки.

Виконавці і виробники фонограм користуються правом на одно­разову і справедливу винагороду за пряме чи побічне використан­ня фонограм, опублікованих з комерційною метою, для ефірного мовлення чи будь-якого сповіщення для загального відома.

Національні законодавства сторін Договору можуть містити нор­ми щодо обмежень прав виконавців і виробників фонограм або ви­нятки з них. Строк охорони прав для виконавців за Договором встановлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому виконання було записано на фонограму.

Строк охорони прав виробників фонограм за Договором вста­новлений у 50 років, рахуючи з кінця року, в якому фонограма бу­ла опублікована. Якщо публікації фонограми не було — то протя­гом 50 років з моменту запису фонограми.

Договір ВОІВ про авторське право

Договір ВОІВ прийнятий Дипломатичною конференцією з пи­тань авторського права і суміжних прав у грудні 1996 р.

Дипломатична конференція з метою подальшого удосконалення системи міжнародно-правової охорони авторських прав на літера­турні і художні твори щдтшсала цей Договір 20 грудня 1996 р. До нього включені деякі нові міжнародні правила, дано більш чітке тлумачення деяких існуючих правил. Договір врахував також глибо­кий розвиток і зближення інформаційних і комунікаційних техно­логій та їх вплив на створення і використання літературних і худож­ніх творів. Наведені чинники зумовлюють ще більшу необхідність посилення авторсько-правової охорони як основного стимулу до

_^ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власні»: ґі

літературної і художньої творчості. Водночас не можна не рахува­тися з необхідністю урівноважувати інтереси і права авторів з інте­ресами широкої публіки.

Цей Договір є спеціальною угодою шодо ст. 20 Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів. Договір уточнює, шо авторсько-правова охорона поширюється на форму вираження, а не на ідеї, процеси, методи функціонування або математичні кон­цепції як такі. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Компіляції даних чи іншої інформації у будь-якій формі, шо за підбором і розташуванням є результатом інтелектуальної твор­чості, охороняються. Проте охорона не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає яке-небудь авторське право, шо сто­сується даних чи інформації, шо складають зміст у компіляції.

Договір наділяє авторів літературних і художніх творів виключ­ним правом дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі у власність. Ці ж автори користуються виключним правом на прокат комп'ютерних програм, кінематографічних творів і творів, втілених у фонограмах.

Проте це правило не поширюється на комп'ютерні програми, якщо програма не є основним об'єктом прокату, і на кінемато­графічні твори, якшо такий прокат не призводить до широкого копіювання цих творів, що може завдати істотної шкоди виключ­ному праву на відтворення.

Автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти будь-яке сповіщення своїх творів до загального відома по проводах або засобами бездротового зв'язку, включаючи доведення своїх творів до загального відома таким чином, що пред­ставники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів із будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через суііутники (1974 р.)

Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної держави-учасниці Конвенції вживати належних заходів щодо запобігання незаконно­му розповсюдженню на своїй території чи зі своєї території будь-

РОЗДІЛ 16

якого несучого програми сигналу, що передається через супутники. Розповсюдження визнається незаконним, якщо на нього не було одержано дозвіл від організації, за загальним правилом, радіо- або телемовної організації, що прийняла рішення про складові елемен­ти програми. Цей обов'язок існує щодо організацій, які виступають як «громадяни» держави-учасниці Конвенції.

Проте положення цієї Конвенції не застосовуються, коли роз­повсюдження сигналів здійснюється із суттутників прямого мов­лення.

Угода про співробітництво у сфері авторського права і суміжних прав підписана 24 вересня 1993 р., ратифікована Верховною Радою України 27 січня 1995 р.

Враховуючи сучасну роль авторського права у формуванні націо­нального культурного потенціалу в міжнародному культурному об­міні, а також у розвитку рівноправних міждержавних торговельно-економічних відносин, необхідність співробітництва в галузі взаєм­ного культурного обміну культурними цінностями шляхом викори­стання творів науки, літератури і мистецтва з метою визначити умови і порядок взаємної охорони авторського права і суміжних прав, держави СНД (далі — держави-учасниці) підписали цю Угоду.

Передусім держави-учасниці взяли на себе зобов'язання забез­печити на своїх територіях виконання міжнародних зобов'язань, що випливають із участі колишнього СРСР у Всесвітній конвенції про авторське право (1952 р.). Зазначені в Угоді держави-учасниці застосовують Всесвітню конвенцію про авторське право (1952 р.) у відносинах між собою як до творів, створених після 27 травня 1973 р., так і до творів, які за законодавством держав-учасниць охо­ронялися до цієї дати, на тих самих умовах, що встановлені зако­нодавством щодо своїх авторів. За національним законодавством держав-учасниць встановлюються строки охорони авторського пра­ва і суміжних прав.

Держави-учасниці взяли на себе зобов'язання вжити необхідних заходів щодо розробки і прийняття законопроектів, які мають за­безпечити охорону авторського права і суміжних прав на рівні ви­мог Бернської конвенції про охорону літературних і художніх тво­

57і

_^ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

37*4-414

рів, Женевської конвенції про охорону виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, Римської конвенції про охо­рону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного

мовлення.

Держави-учасниці зобов'язалися проводити сумісну роботу щодо боротьби з незаконним використанням об'єктів авторського права і суміжних прав і через свої компетентні органи сприяти роз­робці конкретних програм і заходів. Вони будуть також сприяти створенню і функціонуванню національних авторсько-правових ор­ганізацій у сфері управління авторськими правами на колективній основі, шляхом укладення цими організаціями між собою угод про співробітництво.

Держави-учасниці мають вирішити у відповідних угодах питан­ня про уникнення подвійного оподаткування авторської та іншої винагороди, визначити порядок взаємних розрахунків і сприяти їх своєчасному здійсненню. Цю Угоду підписали 11 держав СНД.

16.3. Міжнародно-правова охорона промислової власності

Результатом науково-технічної діяльності є промислова влас­ність, яка в сучасних умовах складає основу економіки. Тепер уже ні в кого не викликає сумніву, що там, де вищий рівень науково-технічної діяльності, там вищий рівень виробництва, там економіка країни потужніша.

Ці чинники зумовлюють необхідність удосконалення правової охорони об'єктів промислової власності не тільки на національно­му рівні, а й на міжнародному, оскільки ці об'єкти стали досить цінним товаром і на міжнародному ринку. Попит на цей товар постійно зростає, адже він зумовлюється інтенсивним розвитком промисловості і економіки в цілому.

Проблеми правової охорони промислової власності в кінці XIX ст. настільки загострилися, що змусили економічно розвинені країни Європи шукати нові і більш ефективні засоби міжнародно-право­вої охорони промислової власності.

Першим міжнародно-правовим документом стала Паризька кон­венція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. На

РОЗДІЛ 16

сьогодні Паризька конвенція є основним міжнародно-правовим до­кументом, який визначає засади всіх інших міжнародно-правових документів, шо стосуються охорони промислової власності. Зазна­чена Конвенція переглядалася багато разів, останній раз у Женеві в лютому—березні 1984 р. Станом на 1995 р. учасниками Паризь­кої конвенції були 131 держава, у тому числі й Україна.

Об'єктами охорони Паризька конвенція проголосила об'єкти промислової власності в самому широкому значенні — це винахо­ди, корисні моделі, товарні марки і промислові зразки, комерційні найменування, географічні зазначення і найменування місць похо­дження товарів.

Основні засади Паризької конвенції можна умовно поділити на чотири групи: 1) національний режим; 2) право пріоритету; 3) за­гальні положення; 4) адміністративні повноваження Конвенції.

За першим принципом національного режиму Конвенція визна­чила правило, за яким патентовласнику однієї держави-учасниці в іншій державі-учасниці надається така сама правова охорона, як і власним громадянам. За загальним правилом патент, виданий в од­ній країні, має силу лише у межах цієї країни. Для одержання пра­вової охорони об'єкта промислової власності в іншій країні цей об'єкт треба там запатентувати. Якщо ж об'єкту промислової влас­ності потрібно надати охорону в кількох країнах, то в усіх цих країнах зазначений об'єкт треба запатентувати. Часто це потрібно було робити одночасно, що фізично просто неможливо. Процедура патентування об'єкта промислової власності в зарубіжних країнах досить трудомістка, копітка., тривала і дорога. Це була і є на сьо­годні одна із досить серйозних проблем правової охорони об'єктів промислової власності в міжнародному масштабі.

Паризька конвенція зробила лише перший крок у цьому напря­мі. Вона визначила національний режим, за яким іноземний патен-товласник в іноземній державі-учасниці користується тими самими правами, шо і її власні громадяни. Патент все ж залишається та­ким, що має територіальний характер. Для одержання правової охорони промислової власності її об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

_^ Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

37 4-414

Проте пошуки міжтериторіального патенту продовжуються і хо­ча повільно та все ж просуваються вперед. Уже зараз із загального правила про необхідність патентування в кожній країні, де перед­бачається одержати охорону, є 7 винятків. В Європі створене Євро­пейське патентне відомство (Мюнхен), шо видає патент, який є чинним на території 17 європейських держав. Це — Австрія, Бель­гія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Ліх­тенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Португа­лія, Франція, Швейцарія, Швеція.

Істотно полегшується реєстрація знаків. Відповідно до Мад­ридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків її перевагами мо­жуть користуватися 43 держави. Відомство Бенілюкс реєструє зна­ки з чинністю на території трьох держав — Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промис­лових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави — Бельгію, Ні­дерланди і Люксембург.

Африканська організація промислової власності чинність своїх патентів і реєстрацій промислових зразків поширює на 11 африкан­ських держав (АРОПС, Хараре). Інша Африканська організація інте­лектуальної власності (АОІВ, Яунде) чинність своїх патентів і реє­страцій промислових зразків поширює на 14 африканських держав.

Отже, виникає все більше міжтсриторіальних патентів та реєст­рацій. Цю тенденцію слід визнати прогресивною.

Слід зазначити, що в Конвенції термін «громадянин» означає як фізичних, так і юридичних осіб. Принцип національного режиму відігравав і відіграє істотну роль у правовій охороні об'єктів про­мислової власності. Він є одним із наріжних каменів системи, яка гарантує охорону не тільки права іноземців, а й є надійним засло­ном проти будь-якої дискримінації. Без цієї норми буває просто неможливо одержати правову охорону об'єктів промислової влас­ності.

Другим важливим принципом Конвенції є право на пріоритети. Право пріоритету означає, що заявка іноземного заявника в країні-учасннці Конвенції на об'єкт промислової власності повинна роз­глядатися з пріоритетом раніше поданої заявки на цей самий об'єкт

РОЗДІЛ 16

у краіні-учасниці походження об'єкта. Право пріоритету зберігаєть­ся за заявником на винаходи протягом 12 місяців, для інших об'єк­тів промислової власності — протягом 6 місяців.

Наведемо такий приклад. Заявник України подав заявку на ви­нахід до патентного відомства України І березня цього року. До па­тентного відомства Франції 1 липня подав заявку громадянин Франції на такий самий винахід. У грудні цього самого року, а мо­же навіть у лютому наступного року до патентного відомства Франції на цей винахід подав заявку заявник України. При такому збігу заявок заявка громадянина Франції французьким патентним відомством буде відхилена за відсутністю новизни, а заявка ук­раїнського заявника буде прийнята до розгляду.

Право пріоритету, таким чином, дає можливість подавати заяв­ку на об'єкт промислової власності в будь-яку країну-учасницю Конвенції чи в кілька країн-учасниць одночасно чи протягом року і його заявка не може бути відхилена на тій підставі, що вона втра­тила новизну через раніше подану заявку. Проте заявка має бути подана у межах 12 місяців від дати першого подання заявки. Пра­во пріоритету позбавляє заявника необхідності подавати заявку на один і той самий об'єкт промислової власності одночасно в кілька країн, у яких заявник бажає одержати правову охорону своєму об'єкту. Це дає йому можливість зважити, де заявнику варто патен­тувати даний об'єкт, а де — недоцільно.

Загальні положення Конвенції, що стосуються патентів. Конвен­ція передбачає ряд загальних положень щодо патентів, які є обов'яз­ковими для країн-учасниць Конвенції. Першим таким положенням є положення про незалежність патентів, передбачене ст. 4м*. Воно означає, що патенти, видані на винахід в одній із країн-учасниць, повинні розглядатися як незалежні від патентів на винаходи, одер­жані на ті самі винаходи в інших країнах, включаючи країни-учас-ниці Конвенції.

Це положення має велике практичне значення, яке полягає у то­му, що патент, виданий в одній країні, ніяким чином не повинен впливати на видачу патенту на цей самий винахід в іншій країні. Звідси висновок — відмова у видачі патенту на винахід в одній країні не повинна бути підставою для відмови у видачі патенту на

_
3196792469372171.html
3196919911779904.html
3196953713107680.html
3197098552398147.html
3197238948743919.html