Глава 9. Виконання рішення у нсмаііновпх справах - Міністерство освіти І науки україни ю. В. Білоусов виконавче провадження

Глава 9.

Виконання рішення у нсмаііновпх справах

139


про час проведення такої дії. Акт опису та арешту майна дер. жавний виконавець складає у присутності понятих за участю представника митного органу.

^ Відшкодування збитків, заподіяних адміністративним пра­вопорушенням. Майнову шкоду має бути відшкодовано поруш­ником не пізніше ніж через п'ятнадцять днів із дня вручення йому копії постанови (ст. 285 КпАП), а в разі оскарження або опротестування такої постанови — не пізніше п'ятнадцяти днів із дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. У разі невиконання постанови по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди у строк, установлений законом, її надсилають для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження (ст.ст. 329 і 330 КпАП).

Глава 9.^ ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ

У НЕМАЙНОВИХ СПРАВАХ

§ 1. Загальні засади виконання рішення про обов'язок вчинити певну дію чи утриматися від її вчинення

Відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту особистого немай-нового або майнового права та інтересу є, серед інших: при­пинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в на­турі; припинення правовідносин. Подібні способи захисту пе­редбачено й іншими, спеціальними правовими нормами циві­льного, господарського, сімейного, житлового, трудового, зе­мельного законодавства, зокрема, ст. 432 ЦК: зупинення про­пуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуаль­ної власності та ін.

Особливістю виконання рішень за таких способів захисту є об'єкт виконання, — дії боржника. Законодавство про вико­навче провадження встановлює загальні правила щодо вико­нання рішення, якими зобов'язано боржника вчинити певну дію або утриматися від її вчинення. У спеціальних випадках, зумовлених особливостями дії, яка становить предмет вико­нання, законодавством встановлено певні додаткові умови,

специфічні риси проведення виконання або непоширення пев­ного загального правила виконавчого провадження.

Після отримання виконавчого документа, який відповідає вимогам ст. 19 Закону, державний виконавець виносить поста­нову про відкриття виконавчого провадження, у якій встанов­лює строк для його добровільного виконання відповідно до ст. 24 Закону. У цьому випадку застосовують загальне прави­ло (не більше 7 днів), однак в одній із справ немайнового ха­рактеру — про виселення — встановлено спеціальний строк добровільного виконання (не більше 15 днів).

у разі добровільного виконання рішення боржником, дер­жавний виконавець складає про це акт, який підписують він та сторони виконавчого провадження, що є підставою для за­кінчення виконавчого провадження.

Якщо ж боржник не виконав рішення протягом строку, встановленого державним виконавцем, вирішують питання про застосування санкцій штрафного характеру, а також встанов­люють новий строк для виконання.

У подальшому, якщо рішення не виконано, державний ви­конавець вирішує питання про застосування заходів приму­сового виконання, а також притягнення винних осіб до відпові­дальності.

У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржни­ка виконати певні дії, які може виконати лише він, а також рі­шення про поновлення на роботі, державний виконавець вино­сить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуванії мініму­мів доходів громадян, на посадових осіб — від десяти до двад­цяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на борж-чика-юридичну особу — від двадцяти до тридцятії неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк Для виконання.

Постанову державного виконавця про накладення штрафу затверджує начальник відповідного відділу ДВС, її може бути оскаржено до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без по­важних причин державний виконавець у тому самому порядку Накладає штраф на боржника у подвійному розмірі, за подаль­шого невиконання — порушує клопотання перед правоохорон­ними органами про кримінальну відповідальність боржника.

140

Глава 9.

Виконання рішення у іісмашіовнх справах

141


Подальший хід виконавчого провадження залежить від того, чи можливо виконати рішення без особистої участі боржника:

- якщо рішення можна виконати без особистої участі борж­
ника, то державний виконавець організовує виконання від­
повідно до повноважень, наданих йому законом, а з борж­
ника стягують двократний розмір витрат на проведення ви­
конавчих дій;

— якщо виконати рішення без участі боржника неможливо,
виконавчий документ за постановою державного виконав­
ця, затвердженою начальником відповідного відділу ДВС,
повертають до суду чи іншого органу, що видав виконав­
чий документ (ст. 76 Закону).

§ 2. Виконання рішення про поновлення на роботі

Поновити трудові права незаконно звільненого чи переведеного працівника можливо на підставі рішення суду (ст. 232 і 235 КЗпП). Особливість виконання рішення про поновлення на ро­боті незаконно звільненого або переведеного працівника поля­гає у тому, що його виконують негайно (ст. 217 ЦПК, ст. 367 ЦПК 2004 р., ст. 25 Закону). Тобто, після отримання виконав­чого листа суду про поновлення на роботі, державний викона­вець не пізніше наступного дня повинен вирішити питання про відкриття виконавчого провадження. У разі ж винесення поста­нови про таке відкриття він того ж дня має направити виконав­чий лист для виконання до відповідної адміністрації підприємс­тва, установи, організації, які зобов'язані вчинити дії, спрямова­ні на поновлення трудового статусу працівника.

Законодавством про виконавче провадження визначено дію, яка становить об'єкт виконання. — фактичне допущення за­значеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рі­шення про звільнення або переведення працівника.

Однак у цьому випадку чітко не встановлено строку, про­тягом якого має бути виконано рішення. Слід зазначити, що такий наказ і дію має бути виконано у робочий день надход­ження виконавчого документа від державного виконавця.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним ор­ганом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець застосовує до них штрафні санкції та інші заходи, передбачені законом (ст. 77 Закону):

_ накладення штрафу в порядку та розмірах, встановлених ст. 87 Закону (на посадових осіб — від десятії до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на борж-ника-юридичну особу — від двадцяти до тридцяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян) та призначення нового строку для виконання;

_ у разі подальшого невиконання — штраф у подвійному розмірі та призначення нового строку для виконання;

_ у разі подальшого невиконання державний виконавець складає акт про невиконання і звертається з поданням до правоохоронних органів щодо вирішення питання про по­рушення кримінальної справи за невиконання судового рі­шення.

Після фактичного допущення працівника до роботи склада­ють акт про виконання рішення, виконавче провадження під­лягає закінченню і не поновлюється за повторного недопущен­ня працівника до роботи, а в працівника з'являється право на звернення до суду в порядку позовного провадження (п. 8.2.3 Інструкції про проведення виконавчих дій).

Труднощі (ускладнення) у ході виконавчого провадження можуть виникнути у разі припинення юридичної особи, влас­ник або уповноважена особа якої була стороною трудового договору. Виходом із цієї ситуації може бути складання акта про неможливість виконання і повернення виконавчого доку­мента до органу, який його видав (до суду).

Також державний виконавець може звернутися до суду з поданням про зміну порядку чи способу виконання. Відповід­но до ст. 240і КЗпП у разі, якщо працівника звільнено без за­конної підстави або з порушенням встановленого порядку, од­нак поновити його на попередній роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який роз­глядає спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (ор­ган, уповноважений управляти майном ліквідованого підпри­ємства, установи, організації, а у відповідних випадках — пра­вонаступника) виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядав трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП, з поширенням на нього усіх компенсацій та гарантій, передбачених законодавством. ^

Особливістю справ про поновлення на роботі незаконно звільненого чи переведеного працівника є те, що, як правило,

Глава 9.



Виконання рішення у нсмаГіновіїх справах

143


вони супроводжуються виконанням вимоги про оплату за час вимушеного прогулу, яка також виконується негайно (обов'яз­ково чи факультативно у випадках, встановлених цивільним процесуальним законодавством).

У порядку виконавчого провадження можуть виконуватися рішення, якими відповідача (боржника) зобов'язано укласти трудовий договір. Відповідно до ч. 2 ст. 232 КЗпП суди безпо­середньо розглядають позови про укладення трудових догово­рів. За обгрунтованості позову суд рішенням зобов'язує влас­ника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір з особою, запрошеною на роботу в порядку переведення, — з першого робочого дня, наступного після дня звільнення з по­переднього місця роботи (якщо було обумовлено іншу дату — з цієї дати), з іншими особами з дня їх звернення до власника або уповноваженого ним органу з приводу прийняття на робо­ту (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів"' від 6 листопада

1992 р. № 9).

Предметом виконання може бути вимога про зміну підстав звільнення. Наприклад, суд не вправі визнати звільнення пра­вильним з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставини, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) неправильно юридично кваліфіковано, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність до чинного законодавства про працю.

§ 3. Виконання рішення про відібрання дитини Відібрання дитини як спосіб захисту прав є доволі специфіч­ним, оскільки, насамперед, стосується захисту прав дитини, які доводяться з позиції батьків, усиновителів, опікунів, піклу­вальників, інших родичів. З вимогою про захист прав дитини може звернутися й орган опіки та піклування.

Існують труднощі із визначенням стягувача у цій категорії справ, адже, зважаючи на захист прав дитини, таким правовим статусом наділено особу, якій дитину передають на виховання на підставі виконавчого документа. Тому при проведенні цієї виконавчої дії обов'язковою є участь особи, якій передають дитину на виховання.

1 Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2004. — № 5. |

У цій категорії справ обов'язковим є проведення розшуку боржника та (або) дитини. Якщо немає відомостей про місце перебування дитини, боржника або обох, державний викона­вець готує до суду подання про проведення розшуку, витрати на проведення якого належать до витрат на проведення вико­навчих дій. У разі перешкоди з боку боржника щодо виконан­ня державний виконавець вирішує питання про застосування до нього штрафних санкцій.

Дії щодо виконання рішення про відібрання дитини можуть проводитися у нічний час (від 22 до 6 години) у разі, якщо невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю гро­мадян. Виконавчі дії у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюють на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного відділу ДВС (ст. 31 Закону).

Під час виконання рішення про відібрання дитини держав­ний виконавець провадить виконавчі дії із залученням пред­ставників органів опіки і піклування. Інструкція про проведен­ня виконавчих дій передбачає можливість, за потреби, залу­чення представників органів та установ освіти, медичних пра­цівників (п. 8.3.1). Також державний виконавець може зверну­тися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимча­сове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу.

Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішує суд за поданням державного виконавця у десятиденний строк із викликом у судове засідан­ня сторін та за обов'язковою участю представників органів опіки та піклування. Проте неявка сторін не є перешкодою для вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 354 ЦПК, ст. 374 ЦПК 2004 р.).

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про віді­
брання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені
законом (ст. 78 Закону). ,

Специфічними, так би мовити, процесуальними стягувача-Ми> у цій категорії справ можуть виступати і органи опіки та піклування. Відповідно до ст. 170 СК ці органи у разі поста­новляння рішення про негайне відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав зобов'язані негайно повідо-Мити прокурора і у семиденний строк після постановлення рі-ення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків-

144

Глава 9

Вик

аШія рішення у немаііііових справах

145


ських прав батьків чи одного з них або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Тобто, з набранням СК чинно­сті додатковою підставою виконання, крім тих, що визначено ст. З Закону, можна визначити рішення органів опіки та піклу­вання про відібрання дитини.

§ 4. Виконання рішення про виселення

У ст. 47 Конституції України проголошено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі за­кону за рішенням суду. У ст. 9 Житлового кодексу Українсь­кої РСР (далі — ЖК) визначено, що ніхто не може бути висе­лений із жилого приміщення, яке він займає, або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, пе­редбачених законом.

Виселення відповідно до житлового законодавства прово­диться добровільно або в судовому порядку. У постанові Пле­нуму Верховного Суду "Про застосування Конституції Украї­ни при здійсненні правосуддя"1 від 1 листопада 1996 р. № 9 (п. 15) наголошено, що не допускається виселення в адмініст­ративному порядку з санкції прокурора осіб, які самоправно зайняли жиле прииішення або проживають у будинках, що за­грожують обвало\. Однак законодавець підтвердив цю норму, внісши зміни до ст. 109 ЖК2. На наш погляд, з цього питання має дати роз'яснення Конституційний Суд України.

Виселення як ^ахід примусового виконання рішення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), та виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні цй особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, яких визна­чено у виконавчому документі.

Умовами проведення виконавчих дій щодо виселення є не­виконання боржником рішення про виселення у строк, визна­чений державним виконавцем, який не повинен перевищувати 15 днів. Якщо боржник не виконує рішення добровільно, дер­жавний виконавець розпочинає примусове виконання рішення з покладенням ні боржника обов'язку сплатити виконавчий збір, а також ініїі витрати, пов'язані із виконанням рішення.

1 Бюлетень закожлавства і юридичної практики України. — 2004. — № З-

2 Про іпотеку: Заюп України від 5 червня 2003 р. // ВВР. — 2003.
№38. — Ст. 313.

державний виконавець письмово повідомляє боржника про дЄНЬ і час примусового виселення. Відсутність боржника, по­відомленого тро день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.

Виселення здійснюють у присутності поняятих за сприяння органів внутрішніх справ з обов'язковим описсоМ майна держав­ним виконавщем. Один примірник акта опису, майна вручають під розписку боржникові. Державний виконавиць у необхідних випадках забезпечує в установленому порядкуу зберігання май­на боржника, але не більше ніж три роки, з покладенням по­несених витрат на боржника. Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізують у порядку, передбаче­ному для реалізації безхазяйного майна.

Якщо виконання рішення здійснюють за відсутності осіб які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'яза­ний провести поряд з описом майна його оцінку. Описане майно передають на відповідальне зберіганню особі, яку дер­жавний виконавець призначив охоронцем (з^ерігачем) майна Передане на зберігання майно боржника видлає йому держав­ний виконавець на .підставі акта після сплатіи боржником ви­трат на його збереження. Якщо боржник відмовляється спла­тити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за ра­хунок реалізації частини майна боржника. П[р0 виконання рі­шення про виселення боржника державний виконавець складає акт, який підписують особи, що брали участь у виконанні.

Не є підставою для виселення членів сіг^'ї (в тому числі колишніх) власника жилого будинку (квартири) сам факт пе­реходу права власності на це майно до ініщОї особи (осіб), оскільки їх право користування жилим приміщенням урегульо­вано житловим законодавством, згідно з яки.м ніхто не може бути виселений із жилого приміщення, яке віін займає, або об­межений у праві користування ним інакше як; з підстав і в по-рядку, передбачених законом (ч. З ст. 9 ЖК).

^ Поновлення виконавчого провадження. Якщо особа само­стійно вселилася в приміщення, з якого її бу.л6 примусово ви­селено, повторне її виселення може здійснили державний ви­конавець на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження у цьому разі підлягає по­новленню за постановою державного виконавця (ст 79 Зако ну).

Ю — 4-1965

146

Глава 9.

іііімія рішення у немаГшовпх справах

147


Виселення із наданням нового жилого приміщення. Особли­вістю виконання рішення про виселення полягає у тому, що, як правило, воно супроводжується наданням іншого жилого приміщення, причому розрізняються: "виселення із наданням іншого благоустроєного жилого приміщення" (ст.ст. ПО—113, 114і ЖК), "виселення з наданням іншого жилого приміщення" (ст. ст. 114, 114і ЖК), "виселення без надання іншого жилого приміщення" (ст. ст. 116, 117, 169 ЖК).

Наприклад, якщо будинок, в якому було жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, громадянам, які висе­ляються з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщен­ня надає виконавчий комітет місцевої ради, а у випадках, як­що земельна ділянка відврдиться державній, кооперативній або іншій громадській організації, — цією організацією (ст. 111 ЖК). Якщо ж громадяни, зазначені в ордері, який ви­знано недійсним, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше за­ймали, або інше жиле приміщення (ст. 117 ЖК).

Якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше жиле приміщення, державний виконавець надсилає відповідно­му житловому чи іншому органу повідомлення про строк ви­конання рішення щодо надання такого приміщення. У разі не-надання у визначений строк іншого жилого приміщення дер­жавний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшого виконання рі­шення. До вирішення судом цього питання виконавчі дії не провадяться.

У разі виникнення обставин, які перешкоджають виконан­ню рішення або його унеможливлюють, державний викона­вець виносить постанову про зупинення виконавчого провад­ження і звертається до суду з поданням про роз'яснення по­дальшого порядку виконання або про відстрочку виконання.

Якщо державний виконавець звертається з поданням щодо визначення порядку подальшого виконання рішення про висе­лення особи із приміщення, яке вона займає, з наданням іншо­го за умови його невиконання зобов'язаною особою (ч. 8 ст. 79 Закону), суд залежно від фактичних обставин та за на­явності згоди особи (осіб), яка підлягає виселенню, може по­становити ухвалу про заміну жилого приміщення, яке мало


бути

надано при виселенні, іншим (п. 10 постанови Пленуму

Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14).

Згідно зі ст. 50 ЖК жиле приміщення, яке надають грома­дянам для проживання, має бути благоустроєним щодо умов певного населеного пункту і відповідати встановленим санітар­ним та технічним вимогам. Тому сама по собі згода громадя­нина прийняти за ордером для поліпшення житлових умов квартиру в недобудованому будинку і згода на закінчення бу­дівництва квартири власними силами не є підставою для висе­лення його з сім'єю з жилого приміщення, яке він має звіль­нити у зв'язку з поліпшенням житлових умов, до закінчення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію та внесення до складу житлового фонду1.

За правилами ст. 46 ЗК, ст. 52 Закону України "Про влас­ність", ст.ст. 171-173 ЖК у разі вилучення земельної ділянки, на якій розташовано належний громадянинові будинок, влас­ник вправі обрати вид компенсації (надання жилого приміщен­ня, перенесення жилого будинку та будівель і відбудова їх на новому місці, спорудження на новому місці жилої, виробничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і відшкоду­вання інших збитків). Спори з цього приводу вирішує суд з урахуванням законних інтересів сторін і конкретних обставин кожної справи.

^ Особливості виселення з житла, яке було предметом іпо­теки. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи жиле приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійс­нюється на підставі рішення суду.

Особи, які проживають у зазначених приміщеннях на умо­вах договору найму (оренди), не підлягають виселенню, якщо: • договір найму (оренди) було укладено до моменту укладен­ня іпотечного договору і про наявність такого договору бу-

Лист Верховного Суду України від 26 травня 2001 р. "Правові позиції Щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)" // Л1<А: Еліт 7.5.1. — ІАЦ "Ліга", ЛІГАБізнесінформ, 2003.

10*

148


3200542309010593.html
3200739013013701.html
3200897679851936.html
3200978619280786.html
3201132572059431.html